80 років депортації: лозівські німці відзначили трагедічну сторінку історії свого народу

Лозівське товариство німців «Відергебурт» відзначило одну з найтрагічніших сторінок німців Радянського Союзу – 80-ту річницю з дня депортації свого народу.
Люди, які не скоїли жодного злочину, лише за приналежність до своєї національності, змушені були перебувати в спецпоселеннях і працювати в трудармії. Майже третина з них загинула від голоду, сибірських морозів і важких умов життя.

На  початку вечора-пам’яті, присвяченого цій події голова місцевого Товариства німців Алла Вольф нагадала присутнім про цей злочин сталінізму.

Пастор Євангелічно-Лютеранської Церкви о. Святослав Фехтел провів молебень, в якому згадав померлих та постраждалих від депортації.

Концертна програма вечора-пам’яті складалася з німецьких та українських пісень, а також вистави та танцювальної постановки, які емоційними засобами розкрили трагедію німецького народу. 

Програма завершилася гімном України, який був виконаний українською мовою.

В заході взяли участь – голова Лозівської районної ради Вадим Гоч, представники міської ради, релігійних і громадських організацій міста.

Настоятель парафії «Трьох святителів» Української-Греко-Католицької Церкви о. Андрій Насінник у своєму виступі наголосив на важливості знати історію народів, які населяють Україну.  

Настоятель Преображенської парафії Української-Греко-Католицької Церкви о. В’ячеслав Труш навів низку історичних фактів, які стосувалися депортації німців та відзначив позитивні результати німців України в збереженні своєї самобутності. Він підкреслив, що, українцям багато в чому можна брати приклад зі своїх співгромадян - українських німців.

Голова Центру громадських ініціатив «Народна дія» Максим Інкін зазначив, що депортація німців, як і злочини сталінського режиму проти інших народів, включаючи український,  відбувалися в часи, коли Україна не мала впливу на прийняття рішень. Зараз же будуються нові відносини, в якій українські німці зарекомендували себе соціально-активною частиною українського суспільства.

Незгасним болем були наповнені слова Анатолія Церта, Алли Базалук, Євдокії Каракуци, родини яких, серед інших, перенесли цю страшну трагедію німецького народу в СРСР.

По завершенню заходу, його учасники перемістилися до центра міста, де були запалені лампадки, розташовані у вигляді цифри 80.

о. Святослав Фехтел провів молитву, а інші учасники зачитали понад 100 прізвищ сімей, депортованих з нашої місцевості.

Фільм, який змушує відчути трагедію

 

Вчора був на «Атлантиді».

Це розповідь про життя Донбасу у 2025 році, після майбутньої перемоги України у війні з Росією і повернення окупованих територій.

Територія вже визнана непридатною для проживання, а навколишнє середовище настільки спустошене, що зміни здаються неможливими.

Фільм артхаузний, не простий. Без прикрас, без «шароварщини». Чистий нон-фікшн. Жорсткий. Цим і цінний, змушує людей замислитися, а головне – відчути усю трагедію, яку переживає людина, що пройшла війну.

Мертві пустирі, обідрані стіни, пусті квартири, безколірний простір – це, власне, не про територію – це про внутрішній світ героя, який страждає.

Він відчуває внутрішній біль, і біль зовнішній - від суспільства, якому до його страждань, як і до його героїзму на фронті жодного діла не має.

Здається, що трагедія увійшла в душу людини, повільно руйнуючи її. Здається, що перспектив не має жодних.

Але і в такому, «безнадійному» стані, людина намагається знайти Життя. Через Любов.

Все у світі взаємопов’язано. Все живе за одними й тими ж законами. І душа людини, і суспільство.

І хвороби у них ті самі.

І порятунок від них також один.